Нова адреса сайту школи http//olenivka.dnepredu.com - Біографія ВОРОНИ Любов Кирилівни
Оленівська ЗОШ I-III ст.Четвер, 08.12.2016, 02:07

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Біографія ВОРОНИ Любов Кирилівни | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Рейтинг канала 'Радио Дача'
free counters
 
ВОРОНА Любов Кирилівна - жінка-легенда
Лобанова Світлана Василівна,
Директор Оленівської ЗОШ І-ІІІ ст.,
учитель історії
Лютий 2009 року
 
      Життєвий шлях Любові Кирилівни Ворони можна вважати взірцем беззмежної відданості хліборобській праці та рідній землі, зразком людяності, принциповості, порядності, доброти.
       Ворона Любов Кирилівна – жінка-матір, жінка-трудівниця, жінка-легенда, жінка-подвиг, все життя якої наповнене світлом, добром, виснажливою і напруженою працею на благо людей, на благо українського народу. Людина невичерпної енергії, рідкісної інтуїції, високої моральності, незборимого життєстверджуючого духу.
       Нелегкий, але славний життєвий шлях випав на долю сільської дівчинки. Народилася Ворона Любов Кирилівна на свято Благовіщення 7 квітня 1931 року в сім’ї колгоспників в селі Оленівка Магдалинівського району. Своє ймення Любов, яке дали їй батьки, відповідатиме сенсу її життя, а саме любові до людей, до рідної землі, до праці, до життя.
       Батьки, родом з сусідньої Полтавщини, переїхали на Магдалинівщину на початку 20-х рр. ХХ ст. Батько Кирило Кузьмич до війни займав посаду секретаря місцевої парторганізації. Кирило Кузьмич, поділяючи погляди та ідеали новоствореної молодої держави і свято віривши в щасливе майбутнє країни, словом і ділом допомагав своїм односельцям, був авторитетом на селі. В період колгоспного будівництва Ворона Кирило Кузьмич відзначався як прекрасний майстер на ремонті сільськогосподарського інвентаря. Пройшов усю війну. Після війни працював секретарем Олександрівської сільської ради (Нині: Олександрівка – територіальна одиниця села Оленівка).
         Мати – Ворона Наталія Микитівна, в 1936 році у віці 32 років померла, залишивши четверо дітей. Любов була наймолодшою дитиною в родині. Тож материнської ласки маленька Любов майже не знала. З малих літ пізнала увесь тягар злиденного селянського життя.
      
      Самостійне життя як для Люби так і для її старшої сестри Олени почалося рано. Несприятлива ситуація, що склалася удома після смерті матері і в подальші роки: треба було виконувати різні роботи в селянському господарстві, доїти корів, пекти хліб, вставати о четвертій ранку і водночас терпіти дорікання мачухи. Виснажлива, здебільшого від зорі до зорі праця майже не лишала вільного часу. Проте оптимістичні надії на майбутнє зігрівали душу і давали сили вистояти проти негараздів життя. А любов і прагненя до знань були досить сильні в душі юної дівчини. Вона не шкодувала ані сил, ані часу, виявляючи велику наполегливість, волю, і незабаром домоглася перших успіхів. З 1939 по 1947 рік Любов навчалася в Оленівській семирічній школі. Навчалася вона легко, встигала по всіх предметах. Уже в шкільні роки Любов Ворону вирізняли цілеспрямованість, наполегливість, величезна працездатність.
       Але навчання і мирне житя українського села обірвала Велика Вітчизняна війна. З 22 червня 1941 року всі жителі села почали жити за законами воєнного часу. З початком війни більша частина працездатного чоловічого населення була мобілізована до лав Червоної Армії, в тому числі і Ворона Кирило Кузьмич. Пішли на фронт і два його сини, наближаючи жаданий час перемоги над ворогом. Чоловіки, які не пішли на фронт, за вказівками райкому партії, евакуйовували у тил – на схід країни – колгоспну техніку та худобу. В період евакуації Любов з сестрою Оленою разом з Удовенко Марією Павлівною, яка мала трьох дітей, та ще двома сім’ями дідуся Біленко та Васильківської Тетяни і їхніми дітьми переганяли колгоспну худобу (коров, вівці) за Волгу. Але німці наздогнали в Донецькій області. А потім були довгі і тривожні дні і ночі на окупаваній території.
      З 26 вересня 1941 року розпочався окупаційний період на території села, який триватиме два довгих тяжких роки – до 23 вересня 1943 року. Це були тяжкі та чорні дні окупації. Війна порушила буденне життя та звичний ритм односельчан, навчання в школі призупинено. За час окупації німці спалили і зруйнували багато будівель, пошкодили колгоспну техніку, сільськогосподарський інвентар. В селі залишилося всього декілька вцілілих будинків.
      Багато односельців не повернулося з фронту. Не судилолся живими повернутися з війни і старшим братам Люби – Євдокиму і Петру. Зовсім юними, Євдоким – 21-річним, Петро - 18-річним, загинули у битві під Москвою в далекому і суворому грудні сорок першого. Їхні імена серед 225 імен загиблих односельчан в роки війни викарбувані на меморіальній стелі біля пам’ятника, що в центрі села.
      Після звільнення Магдалинівщини восени 1943 року повернулися в рідну Оленівку сестри Люба та Олена та родина Удовенків. Відновлення зруйнованої війною економіки сільського господарства потребувало колосальних зусиль всього населення села. Тому всі згуртувалися в період повоєнної відбудови. Повернувся з війни тато з численними ранами та найбільшою моральною раною – втратою двох синів на війні. Спільними зусиллями відбудували зруйновану хату. Любов продовжила навчання в Оленівській семирічці. Директором школи стала Удовенко М.П., якій безмежно вдячна Любов Кирилівна за турботу, увагу, тепло, яке дарувала Марія Павлівна в роки фашистської окупації Любі та Олені. Безперечно саме її опіка допомогли вижити фізично, не втратити людяності і зберегти моральні принципи. Після повоєнної відбудови господарства та голодних років настав час полегшено зітхнути перед наступними ще невідомими життєвими випробуваннями уже мирного часу.
        З дитинства дівчинка мріяла про небо. Тому не роздумуючи, здобувши семирічну освіту, вступає до льтної школи в м. Дніпропетровську. Аж раптом – крутий поворот долі. Виховане з дитинства уміння усвідомлено і тверезо ставитися до власних побажань і прагнень, а також юнацька вірність шкільним подругам, допомогли не по літах серйозній дівчинці збагнути, що її стихія не небо, а земля. Степові простори босоногого дитинства залишили в душі дівчинки незгладимі враження. Тільки тут, серед просторих полів магдалинівського краю вона по-справжньому почувала себе вдома.
       У 1947 році Любов продовжує навчання у Бабайківському зоотехнічному технікумі. У роки навчання в технікумі в Любові сформувався стійкий професійний інтерес до сільськогосподарської науки, хліборобської праці, аграрної політики загалом.
       Після закінчення технікуму в 1950 році молодого спеціаліста направляють в Херсонську область старшим зоотехніком відділу пропаганди та агітації Новомаячківського управління сільського господарства. З головою занурилася у громадську діяльність. Незабаром кмітливу, розумну та енергійну молоду дівчину було обрано секретарем райкому комсомолу. Знаходила час і для роботи і для пісні. Але Люба тяжко захворіла тифом. Батько з сестрою Оленою забрали її зовсім ослабленою хворобою до Оленівки. Жага до життя та багато гарних людей, які їй дарувала доля, допомогли вижити.
       Після одужання в 1953 році стає дільничим зоотехніком Жданівської та Поливанівської дільниці. В цьому ж році вступає до лав Комуністичної партії.
       В 1955 році познайомилася з своїм ровесником Олександром, родом з села Приют. А згодом і одружилися. Механізації сільського господарства Олександр Пилипович присвятив все своє трудове життя. Закінчивши Ерастівський технікум механізації працював трактористом, пізніше бригадиром тракторної бригади в селі Жданівка. Восени 1956 року молоде подружжя переїздить в Оленівку, у зв’язку з хворобою батька Любові – Кирила Кузьмича, якому так необхідна була увага доньки та її дбайливий догляд. Відразу після переїзду Любов Кирилівна уже працювала бригадиром тваринницької ферми, а згодом заступником голови колгоспу «За мир» та секретарем парткому колгоспу. З 1958 року понад 40 років була депутатом Магдалинівської районної ради.
       1966 рік знамений для Любов Кирилівни двома подіями: однією – величною, другою – трагічною. В березні 1966 року за високі показники у виробництві бригадир тваринницької ферми № 1 колгоспу «За мир» Ворона Любов Кирилівна нагороджена найвищою урядовою нагородою – Золотою Зіркою та почесним званням - Героя Соціалістичної Праці. А восени цього ж року її батько у віці 74 роки помирає – далися взнаки поранення з війни.
       Трудовий ентузіазм та працьовитість Любов Кирилівни швидко помічає керівництво району і в 1969 році направляють на навчання до Вищої партійної школи при ЦК КПРС, яку закінчила в 1974 році.
        З 1973 року після виходу на пенсію голови колгоспу «Гігант» Пащенка Олексія Захаровича районне керівництво, належним чином оцінивши організаторські здібності молодого керівника, довіряє Вороні Л.К. очолити даний колгосп сусідньої Жданівки. Перші успіхи напруженої праці на цій посаді дають високі результати. У 70-х роках її фото на першій обкладинці всесоюзного журналу „Сахарная свекла” облетіло всю країну.
        Понад 12 років з 1977 р. Любов Кирилівна - голова Магдалинівського виконкому районної ради та перший секретар райкому партії (1984-1989 рр.). Протягом короткого часу, з 1982 по 1985 рік, в Радянському Союзі тричі змінювалося партійно-державне керівництво, що негативно відбивалося на нижчих структурних ланках. Але будучи людиною неординарною, вольовою та сміливою, у своїх численних виступах та листуванні до представників вишої влади, у зверненнях до громадськості вона висловлювала своє неприховане обурення діями, а точніше бездіяльністю та байдужістю недалекоглядних керівників місцевих владних структур до важливої справи – розбудови та благоустрою районного центру Магдалинівщини. Будучи винятково чесною і глибоко порядною людиною, для якої правда – найвища, вона гнівно викривала бюрократів, підлабузників, демагогів, бездарних господарників, що забули про честь і совість, пробиваючись у крісла і чини. Рішення райвиконкому приймались виважено та колегіально, своєчасно доносились до сільських рад. А завдяки особистому прикладу ніколи не цуратись найважчої роботи Любов Кирилівні та її команді було не важко переконати та мобілізувати людей на будь-яку справу. Трудовий колектив райвиконкому завжди підтримував цілесрямованого, мудрого, впертого і наполегливого керівника - Любов Кирилівну Ворону, в усіх її задумах, ідеях і починаннях, розуміючи, що вона іде новим непротореним шляхом, досягаючи все нових успіхів. І всі раділи разом з нею.
       Як результат саме такого підходу до справи і завдяки неабияким зусиллям Любов Кирилівни в райцентрі було збудовано декілька багатоповерхових житлових будинків. За півроку школа-красуня гостинно відкрила двері своїм вихованцям. З’явилися нові корпуса районної центральної лікарні, санстанції, будівлі селищної ради та районної міліції. В Будинку культури завирувало творче життя. В ПТУ №88 готували фахівців агропромислового комплексу та інших робочих спеціалістів. Нова будівля сільгосптехніки стала візиткою при в’їзді у селище, а запашні троянди та молоді каштани центральної вулиці радували око кожного жителя та відвідувача райценту. 9 травня 1985 року на честь 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні було відкрито районний історико-краєзнавчий музей, який став громадським центром дослідження і популяризації історії регіону, осередком пропаганди краєзнавства. До меморіального комплексу загиблим в роки Великої Вітчизняної війни потягнулась молодь з квітами та словами вдячності від нового молодого покоління за Велику Перемогу.
      В кінці 70-х рр. розпочинається масштабний проект по газифікації Магдалинівського району, який стане першим газифікованим сільським районом області.
      Все ці добрі справи в районі відбувалось за сприяння і активної підтримки першого секретаря райкому партії – Ворони Любов Кирилівни, якій згодом пізніше (на початку 2000-х років) присвоють звання Почесний громадянин Магдалинівщини.
       В 1985 році на базі району пройде обласна партконференція по благоустрою району, а в 1987 р.- республіканська, отримавши всеукраїнське визнання.
       Активна громадська позиція стала звичним явищем у буденній життєвій круговерті. Ворона Л.К. обирається делегатом ХХІ і ХХІІ з’їздів КПРС, депутатом Верховної Ради Української РСР (1978-1982 рр.), депутатом Дніпропетровської обласної ради (1982-1986 рр.). З 1965 по 1986 р. – член ревізійної комісії та член ЦК Компартії України. В цих роках делегат усіх з’їздів Компартії України. В період перебудови очолює районне товариство боротьби за тверезість. За яку б справу не бралася Любов Кирилівна – вона робила її на совість і доводила її до логічного завершення.
       Місцевий поет, автор 9 збірок поезій Віктор Садиленко у своїй поемі «Через все життя – завзятість», яку присвятив Герою Соціалістичної Праці Вороні Любов Кирилівні, напише:
 В районі їй усе знайоме.
Стрімкий у праці лине час;
І голова райвиконкому
 Уже Кирилівна у нас.
Робота – це не на параді,
Зусиль потрібно тут стократ;
А ще ж і у Верховній Раді
Вона – хороший депутат.
І перший секретар райкому
Уміла жінка ця була:
Любов Кирилівна, відомо,
Успішно діло й тут вела.
 
     З 1990 року Ворона Л.К. – завідуюча репродуктивним комплексом колгоспу «За мир». Лише два роки з 1994 по 1996 рік Любов Кирилівна дозволила собі трішки відпочити в якості домогосподарки. Не мислячи себе і дня без роботи, віддаючись їй без останку, в 1997 році вона знов очолює свій рідний колектив на посаді директора репродуктивного комплексу.
     З 2001 року до сьогоднішнього дня Ворона Л.К. – заступник генерального директора по роботі з персоналом ТОВ «Агро-Овен».
     З чоловіком Олександром Пилиповичем прожили у любові і злагоді до 2006 року, коли обірвалося його життя. Любов Кирилівна і Олександр Пилипович пронесли через все своє подружнє життя вірність, взаємоповагу і гостроту любові, а їхнє самопожертвування і надійна підтримка одне одного в будь-якій життєвій ситуації були і залишаються прикладом для наслідування наступним поколінням славного роду. Своїх дітей, Наталю (1956 р.н.) та Олександра (1963 р.н.), вони виховали за власною методикою, з акцентом на гартування сильної волі, самостійності, вміння бачити перед собою благородні цілі, послідовність у досягненні поставленої мети. Любов Кирилівна і Олександр Пилипович прищеплювали своїм дітям з дитинства високі чесноти й водночас твердість духу, порядність, витримку, працьовитість і любов до людей. Можливо тому обоє дітей славного подружжя обрали благородну професію медика. Закінчивши Дніпропетровський медичний інститут, Наталія Олександрівна стала ведучим спеціалістом терапевтичного відділення районної центральної лікарні, а Олександр Олександрович – стоматологом.
      Вся трудова діяльність Любов Кирилівни проходила під знаком орієнтації на морально-гуманістичні цінності, що органічно поєднуються з високим ідеалами соціальної справедливості. Можливо тому, не маючи багатоповерхових хоромів, весь час по-материнському піклується про кожного, хто потребує допомоги. А кожна хвилина спілкування з Любов Кирилівною є водночас і захоплюючою розповіддю, і своєчасною порадою, і перлиною життєйської мудрості. Любов Кирилівна завжди знаходить час для спілкування та вирішення наболілих питань і з поважними керівниками та заслуженими працівниками, ветеранами війни та праці, сільською молоддю і просто непересічними громадянами, в яких понад усе цінує людяність і професіоналізм. В Оленівській школі – частий почесний і бажаний гість на загальношкільних святах та зустрічах з учнівською молоддю. А ялинки-красуні, посаджені в 1969 році на відкритті школи дбайливим руками і Любов Кирилівни, є справжньою прикрасою сучасної будівлі школи.
       Крім посади заступника генерального директора ТОВ «Агро-Овен» сьогодні Любов Кирилівна очолює ветеранську організацію села Оленівка та є членом президії ветеранської організації області та району.
     
       За роки більш ніж піввікового трудового стажу Любов Кирилівна відмічена урядовими нагородами: двома медалями «За трудову доблесть», медаллю «За трудовое отличие», орденом «Октябрьской революции», двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби народів, орденом Леніна, Герой Соціалістичної Праці, орденом Княгині Ольги, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. За свою невтомну працю нагороджена десятками грамот, дипломів, пам’яних значків, отриманих за успіхи та високу результативність на різних участках роботи. І це ще далеко не повний перелік регалій нагород Любов Кирилівни. Бо в короткому біографічному нарисі неможливо умістити сотні найвищих нагород – подяк та слів вдячності від земляків та всіх, з ким зводила доля.
      Життя Любов Кирилівни сповнене великих успіхів і маленьких поразок, величі і страждань, духовного багатства і буденних злиднів. Але вона, маючи безаперечний авторитет на селі, в районі, області, в Україні, є справді щасливою людиною. Щасливою тому, що виховала гарних дітей, має прекрасних трьох онуків і трьох правнуків; а ще тому, що доля міцно і назавжди зв’язала її зі своїм народом і рідною землею. Але найбільше щастя для жінки-легенди – це щедро дарувати добро людям і робити їх щасливими та бути глибоко переконаним патріотом свого рідного краю.
 
 
Форма входу

Котра година?


Block title
Block content

Архів записів

Посилання на сайти
Google.com
Незалежне тестування
Інформаційний портал шкіл
МОН України
Відділ креативної освіти та інноваційного менеджменту ДОІППО
Досвід вчителів Дніпропетровщини
Чутівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Форум директорів шкіл України
село Личкове
сайт Дмухайлівської ЗОШ
сайт Новопетрівської ЗОШ
сайт Очеретуватівської ЗОШ
Докучаївський сайт
Дитячий центр " Колобок"
Корпорація "Агро-Овен"
Навчальні програми з усіх предметів
Магдалинівський район
Погода

Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Locations of visitors to this page

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz